Home » господарський процес » Коротко про головне в новому господарському судочинстві. Практичне порівняння. Частина 2 (глави 4-5 ГПК України).

Коротко про головне в новому господарському судочинстві. Практичне порівняння. Частина 2 (глави 4-5 ГПК України).

Враховуючи, що немає меж удосконаленню, можна було б більше уваги приділити, критикуючи окремі норми нового процесуального законодавства, пропонуючи можливі покращення, однак, наразі більш важливим є вивчення і можливе практичне застосування нового процесуального законодавства.

Хотілося б зупинитися на наступних моментах, закріплених в главах 4-5   нового ГПК:

8. Учасники судового процесу.

На відміну від попередніх норм ГПК значно розширено склад учасників процесу і класифіковано їх на учасників справи, представників та інших учасників судового процесу.

Щодо складу учасників справи (ст.42 ГПК), то у справах позовного провадження- це сторони (позивач (позивачі) , відповідач ( відповідачі) та треті особи, у наказному провадженні- заявник та боржник. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До останніх , зокрема, належать – 1) прокурор , 2) власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого складає 10 і більше відсотків, який подав позов в інтересах такої юридичної особи про відшкодування збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою, 3). органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Крім того, у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду учасниками справи є учасники третейського розгляду, а також особи, які не брали участь у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та (або) обов’язки.

При цьому всі ці учасники справи вправі брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника ( ст.57 ГПК).

До інших учасників судового процесу включені : 1)помічник судді, 2)секретар судового засідання, 3)судовий розпорядник, 4)свідок, 5)експерт, 6)експерт з питань права, 7)перекладач, 8)спеціаліст.   Крім експерта та перекладача , всі інші- це зовсім нові для господарського судочинства учасники.

Дещо по іншому викладені права та обов’язки сторін, ст.22 попередньої редакції ГПК   фактично замінена на дві статті : ст. 43- права та обов’язки учасників справи та ст.47 – процесуальні права та обов’язки сторін. При цьому процесуальні права зазначені не лише в останній статті , а й у ст.43.

Права сторін залишилися майже без змін, уточено, що сторони вправі ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог – до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, не можна змінювати предмету позову у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, до суду такі заяви подаються з обов’язковим наданням доказів направлення їх копії іншим учасникам справи.

Натомість обов’язки учасників справи суттєво змінені: з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Суд згідно зі ст.44 ГПК України може визнати зловживанням процесуальними правами дії, які суперечать завданню господарського судочинства.

Це суттєво , оскільки після цього суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скарги, заяви, клопотання та вжити заходи, передбачені ГПК.

Такими зловживаннями процесуальними правами визначено: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи в якості відповідача (співвідповідача) з тією ж метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Може бути досить суб’єктивним визначення таких підстав. Наприклад, щодо заявлення завідомо безпідставного відводу ( адже досить складно встановити умисел в господарському процесі), подання декількох позовів до одного й того ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав (а якщо це помилка технічної служби позивача по відправці всіх примірників позову до суду, а не іншій стороні ).

Ще складніше з поданням завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору (знову складнощі встановлення «завідомості» подання такого позову , тобто умислу, це при тому , що у більшості позовів судом відмовляється саме через безпідставність). Аналогічно з умисним неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі ( з однієї сторони суд повинен встановити умисел, а   з іншої при поданні позовної заяви частко не вважається за необхідне залучення третіх осіб або свідомо або через переконання щодо того, що рішення суду не буде впливати на права та обов’язки таких осіб).

Крім того, не зрозуміло чи не буде визнано необґрунтованим або штучним об’єднанням позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставним залучення особи в якості відповідача (співвідповідача) з тією ж метою, наприклад наявність договорів поруки, внаслідок чого позивач отримує альтернативну підсудність.

Судову практику щодо залучення до участі у справі співвідповідача, заміни неналежного відповідача приведено до законодавчого рівня і чіткіше врегульовано (ст.49). Зокрема, встановлено, що крім виключних випадків, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Раніше суд замінював відповідача за згодою позивача, тепер виключно за ініціативою ( клопотанням) позивача.

Цікаво, те, що розгляд справи не обов’язково починається спочатку, оскільки це може бути тільки за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача. При цьому відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача, питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

Два моменти можна відмітити у змінах по відношенні до третіх осіб. Один- на знання   української мови : не «треті особи, які заявляють (не заявляють) самостійні вимоги на предмет спору», а «треті особи, які заявляють (не заявляють) самостійні вимоги щодо предмету спору». Другий більш суттєвіший- щодо преюдиційності: у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред’явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред’явленого цією третьою особою до такої сторони.

Щодо прокурора , то якщо останній раніше міг вступити у справу на будь-якій стадії, тепер це ст.54 ГПК обмежено – до початку розгляду справи по суті.

Щодо особливостей участі у судовому процесі осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах юридичної особи у спорах про відшкодування збитків, завданих її посадовою особою, то хоча у попередній редакції ГПК зміни набрали чинності лише 1.05.2016р. , але знову дещо інше правове регулювання.

Перш за все визначено, що до таких осіб належатимуть не тільки ті власники (учасники, акціонери) юридичної особи, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства , але і частка яких у власності юридичної особи- 10 і більше відсотків. По-друге, розширено коло осіб, в   інтересах яких може бути позов – не тільки господарське товариство, а й будь-яка юридична особа. По- третє, у разі відкриття провадження за таким позовом, юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов’язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. По-четверте, до закінчення підготовчого засідання у справі інший співвласник (учасник, акціонер) цієї юридичної особи, який відповідає вищезазначеним вимогам, має право приєднатись до поданого позову шляхом подання до суду відповідної заяви, після чого набуває таких же процесуальних прав та обов’язків, як і власник (учасник, акціонер), який подав позов

Представництво учасників справи також зазнало змін. Крім нового терміну «самопредставництво» (особа бере участь в судовому процесі особисто, у т.ч. для юридичної особи – через керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти відповідно до закону, статуту, положення) та введення терміну «законні представники» (аналогічно цивільному та адміністративному судочинству), визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник, а при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років та має цивільну процесуальну дієздатність (ст.59). Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов’язки (ст.62 ГПК).

Повноваження представників згідно з ст.61 ГПК мають бути підтверджені: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; або 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або у визначених законом випадках іншою особою. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, натомість договір не визначено тим документом, який підтверджує повноваження адвоката. Відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді.

Щодо інших учасників судового процесу, то виписані нові повноваження помічника судді, які фактично донедавна виконував секретар судового засідання. Зокрема, помічник судді бере участь у оформленні судових справ, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, пов’язаних із розглядом конкретної справи, виконавчих документів, здійснює оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень.

Новим процесуальним законодавством запровадженні нові учасники судового процесу- свідок , спеціаліст, експерт з питань права. Свідок – будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи ( ст.67), спеціаліст- особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи, тощо (ст.72), експерт з питань права- особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права ( ст.71).

9. Докази та доказування (загальне).

Підкореговані засоби, якими встановлюються дані (докази). Зокрема, (ст.74) в порівнянні з попередньою редакцією: 1) крім письмових та речових доказів , новим засобом стають електронні докази, 2) замість висновків судових експертів – висновки експертів, 3) замість пояснень сторін та посадових осіб та інших працівників – покази свідків.

Крім раніше зафіксованих в попередній редакції ГПК правил належності та допустимості доказів, статтями 77-80 нового ГПК визначаються чотири таких правила: 1) належність доказів ( належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування), 2) допустимість доказів (обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування), 3) достовірність доказів (достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), 4) достатність доказів (достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу прийти до висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то у ст.75 ГПК збереглась одна із улюблених для суддів та сторін норма права ст.33 попередньої редакції ГПК: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, обов’язок доказування доповнено іншими нормами, що можуть мати істотне значення для цього. Зокрема, те, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події, а у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Крім того, напевне основним є те, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Підстави звільнення від доказування, преюдиція фактично дещо завуальовано врегульовано наближено до добре забутих попередніх правових норм, коли обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі не доказувалися при розгляді іншої справи, у якій брали участь виключно ті самі особи. Зараз хоча залишається норма, що не доказуються також такі обставини при розгляді іншої справи, у якій брала участь одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Проте, у п. 5 ст.76 ГПК визначено, що обставини, встановлені щодо певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Якщо це і не повне повернення до попередньої практики, то ставитиме під сумнів інші рішення судів і не сприятиме обов’язковості судових рішень. Принагідно можна нагадати, що враховуючи преамбулу та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 “Совтрансавто-Холдінг” проти України”, рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 “Брумареску проти Румунії” у цих джералах права, які є такими згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Зате дуже слушно до преюдиції віднесені не лише вирок суду в кримінальному провадженні, а й ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили.

Отримав законодавче закріплення також правовий висновок Верховного суду України   про те, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для господарського суду.

10.  Подання доказів і витребування доказів.

Подання доказів і витребування доказів для господарського провадження фактично повністю змінені (ст.81-85 ГПК ). Основні з новел щодо подання доказів:

-позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази безпосередньо до суду разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати безпосередньо до суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

-якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

-докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

-копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

-у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Основні зміни щодо витребування доказів:

– встановлений строк подачі клопотання учасника справи про витребування доказів судом (у разі неможливості самостійно надати докази)- одночасно з поданням позову або відзиву на позов. У випадку пропуску встановленого строку суд залишає клопотання без задоволення, крім випадку, коли особа, що його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Крім обов’язкових вимог до клопотання, встановлених раніше, введені додаткові : необхідність зазначення тих аргументів, які доказ може спростувати; заходів, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

– у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені ГПК.

– у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем – також залишити позовну заяву без розгляду.

– при огляді доказів за їх місцезнаходженням, якщо огляд проводиться за відсутності хоча б однієї із сторін, а також в інших випадках, коли суд визнає це за необхідне, здійснюється відеофіксація огляду технічними засобами.

– суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

-введено можливість судових доручень щодо збирання доказів. Зокрема, суд, який розглядає справу або заяву про забезпечення доказів, в разі виникнення потреби в збиранні доказів за межами його територіальної юрисдикції може доручити відповідному суду вчинити певні процесуальні дії. Про виконання або про неможливість виконання з об’єктивних причин судового доручення постановляється ухвала, яка з протоколами про вчинення процесуальних дій і всіма зібраними на виконання судового доручення матеріалами невідкладно надсилається до суду, що розглядає справу.

  1. Показання свідка.

Доцільно зупинитися на   правовому регулюванні такого нового учасника господарського судочинства як свідок, враховуючи , що дуже багато новел навіть порівнюючи із адміністративним або цивільним процесом.

Свідок – будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи ( ст.67). Свідок зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з’явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.

Показання свідка ( ст.88) – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.    Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Цікаво законодавець вийшов із ситуації яким доказам надати перевагу –письмовим або показанням свідка, обгрунтовано визначився на користь перших. Встановлено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Тому договори, накладні матимуть , як і зараз, більшу доказову силу порівняно з показами. Можуть бути і певні складності, наприклад, з ФОПами та   іншими особами, які відповідно до законодавства не ведуть стандартного бухгалтерського обліку і не всі обставини обліковують у документах.

Найбільша новела, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка (ст.89). При цьому підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Суд має право зобов’язати учасника справи, який подав заяву свідка, забезпечити явку свідка до суду або його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Якщо свідок без поважних причин не з’явився в судове засідання або не взяв участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд не бере до уваги його показання.

Обмежена кількість запитань, які може один учасник справи поставити іншому учаснику справи при письмовому опитуванні учасників справи в якості свідків. Можна нагадати , що це стосується лише учасників справи (сторін, третіх осіб). При цьому щодо інших свідків такого обмеження немає.   Так, в першій заяві по суті справи або у додатку до неї можна поставити не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи (ст.91).

Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.

Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи – фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п’ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження – за п’ять днів до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той же строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.

  1. Окремі зміни щодо письмових, речових та електронних доказів, експертиз.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст.92).

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

При поверненні оригіналу доказу у матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія письмового доказу або витяг з нього.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцем знаходження, іншими ознаками дозволяють встановити обставини, що мають значення для справи (ст.94).

Після огляду та дослідження речових доказів вони повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи.

Деталізовано порівняно із Законом України “Про електронну комерцію” інститут «електронних доказів».

Електронними доказами згідно зі ст.97 ГПК визнано інформацію в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі, текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатись, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах та ін.), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом,

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

При цьому не зовсім зрозуміло порядок засвідчення суддею копії електронного доказу.

Якщо раніше у господарському судочинстві була «судова експертиза», то зі змінами необхідно оперувати терміном «експертиза» і це зрозуміло, враховуючи основну зміну – висновок експерта може бути наданий не тільки на підставі ухвали суду про призначення експертизи, але і на самостійне замовлення учасника справи.

Чітко визначена сукупність умов, за яких суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі : 1) для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих же питань, або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок в строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно.

Експертиза згідно ст.104 ГПК проводиться у судовому засіданні або поза межами суду.

Щодо експертизи у галузі права, то достатньо процитувати одну норму ст.110 ГПК – висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.

Суд може послатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань. При цьому учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

  1. Забезпечення доказів.

Повністю новий інститут для господарського судочинства.

Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим (ст.111 ГПК).

Способи забезпечення судом доказів : 1) допит свідків, 2) призначення експертизи, 3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, 4) заборона вчиняти певні дії щодо доказів та 5) зобов’язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія. Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає справу.

У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження суд скасовує ухвалу про вжиття заходів забезпечення доказів не пізніше наступного дня після закінчення такого строку або постановлення судом ухвали про повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.

Виходячи із змісту останньої норми, напевне, зобов’язано суд слідкувати за тим чи подано позовну заяву у 10-ти денний строк, чи її не повернуто, чи не відмовлено у відкритті провадження, оскільки не зазначено, що скасування ухвали суд здійснює за клопотанням учасника справи.

Цікаво також те, що якщо ухвала про забезпечення доказів на момент її скасування була виконана повністю або частково – отримані судом докази (показання свідків, висновки експертів тощо) не можуть бути використані в іншій справі.

Крім того, заяву про забезпечення доказів подавати досить небезпечно, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, спричинені у зв’язку із забезпеченням доказів, у разі неподання позовної заяви у строк, а також у разі відмови в позові.

Суд, вирішуючи питання про забезпечення доказів, може також зобов’язати заявника надати забезпечення відшкодування збитків, що можуть бути заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів. Раніше це б назвали «заставою», але від цього терміну законодавець відійшов.

Ухвала про забезпечення доказів (крім забезпечення доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, огляду доказів) є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Такі основні зміни і новели щодо учасників судового процесу та доказів. На цьому новели у новому ГПК не закінчуються, але про це у наступному.

Продовження слідує….

Ю. Олійник

Адвокатське об’єднання “Лучковський і партнери”

 

Читати частину 1

Читати частину 3

Читати частину 4

Читати частину 5

Читати частину 6

Читати частину 7

Читати частину 8


8 коментарів

Залишити відповідь до Ю. Олійник. Коротко про головне в новому господарському судочинстві. Практичне порівняння. Частина 4 (розділ II та III (гл.1-2 ГПК). - Записник адв Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Категорії

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031